На карті України в її центральній частині голубою стрічкою позначено Кременчуцьке водосховище, так зване "рукотворне море", що виникло в результаті будівництва Кре­менчуцької ГЕС. З північного заходу цього велетенського (102 км вздовж і 80 км вшир) водоймища в нього врізається трикутником суша. У центрі основи цього трикутника по­значено село Ленінське. Воно розташоване в степовій частині межиріччя Дніпра й Сули обабіч дороги Іркліїв - Лящівка. На схід від Ленінського за 7 км - село Лящівка, на захід за 7 км - село Старий Коврай; на північ за 11 км - село Новоукраїнка. а на південний захід за 3 км - село Жовтневе. До Ірклієва -18км. до селища Чорнобай - 34 км. Усі ці населені пункти входять до складу Чорнобаївського району Черкаської області. До Черкас від Ленінського 75 кч. За 8 км від Ленінського пролягає автотраса Київ - Дні­пропетровськ. Зв'язок села з усіма населени­ми пунктами через асфальтовані дороги.
Утворено село Ленінське в результаті пере­селення із зони затоплення території тодішнього Іркліївського району Черкаської об­ласті у зв'язку з будівництвом Кременчуцької ГЕС у 1956-1960 pp.
У зоні затоплення, в пониззі лівого берега Дніпра, за 8-9 км на північний схід від Чер­кас знаходилися села Самовиця, Більки, Мутихи. Жителі цих сіл входили до складу кол­госпу імені XVIII з'їзду ВКП(б) і були пере­селені на землі свого колгоспу за 35 км у степ. Переселенці трьох сіл об'єдналися в одне село, якому дали назву "Ленінське".
Офіційна дата заснування села - 25 червня 1956 р. У цей день розпочали будівництво своїх хат на новому місці громадяни Венгер Ярина Захарівна та Шемшур Антоніна Тимофіївна.
Село Ленінське займає площу в 100 га і на­лічує у своєму складі 393 селянських двори: електрифіковано, газифіковано, діє водогін, телефонна станція на 100 абонномерів.
У центрі села - парк і стадіон, побіля пар­ку - будинок культури на 450 місць. Перед ним пам'ятник В.І. Леніну, пам'ятний знак першим головам колгоспів. А навпроти через дорогу - двоповерхова школа із спортзалом і спортмайданчиком. Тут же, в центрі - буди­нок сільської ради з поштовим відділенням, поряд - фонтан, а далі - приміщення ФАПу. За ним – адмінбудинок, через дорогу від ньо­го - дванадцятиквартирний житловий буди­нок. Далі по центральній вулиці - магазин, автобусна зупинка.
Село потопає в зелені садків і декоратив­них насаджень, прямі заасфальтовані вулиці, ошатні будівлі справляють приємне враження.
При в'їзді в село із заходу праворуч -Меморіал Слави воїнам-односельцям, які за­гинули на фронтах у війні 1941-1945 рр. Це один з перших обелісків в Україні, що вста­новлені в селах. Він був відкритий урочисто 7 листопада 1957 р. А в сільському парку -пам'ятник воїнам, які загинули, визволяючи села Самовиця, Більки, Мутихи від німецько-фашистських загарбників у 1943 р. Навпроти Меморіалу Слави - пам'ятний знак подіям голодомору 1932-1933 рр.
У 1967 р. селу присвоєно звання "Село зразкового громадського порядку і високої культури", сільська рада нагороджена пам'ят­ними прапорами району, області: цінними подарунками.
Станом на 1 січня 2006 р. у с. Ленінське 747 мешканців, з них чоловіків - 338, жінок -409.
Нинішні жителі села завдячують тим, хто вклав велику працю в будівництво цього прекрасного села: своїм батькам і матерям, дідусям і бабусям. Це їх звитяжною працею створено це диво - село серед степу. Це пам'ять вдячності і тим, хто очолював, організовував односельців на цей трудовий подвиг. Серед них передовсім голова сіль­ської ради С.М. Завалко, його наступники М.М Калюжний, Н.Л. Шемшур; голови кол­госпу А.М.Костенко, І.А. Лут. В. В. Бабак; директор школи В.Я. Сенько, десятки акти­вістів села. На них лежала відповідальність за виконання завдань з переселення, вирішення виробничих питань, організація побуту жителів села, навчання й виховання дітей і молоді - всі важливі питання творення нового місця для життя.
За вирощування високих урожаїв зернових, цукрових буряків, високі надої молока та значне виробництво м'яса колгосп імені XVIII зїзду ВКП(6) в 1967, 1969, 1971, 1974, 1980, 1981, 1982 рр. завойовував право бути учасником Всесоюзної і Республіканської виставок передового досвіду в Москві та Києві, нагороджений дипломами виставки, преміями.
У 1977 р. колгосп нагороджений Прапором Міністерства сільського господарства СРСР та ВЦРПС за вирощення по 484 центнери цукрових буряків з одного гектара на площі 210 га. У 1980 р. за досягнення високих показників у Республіканському та Всесоюз­ному змаганні колгосп нагороджений пере­хідним Червоним прапором Ради Міністрів УРСР та Укрпрофради. у 1981 р. - Червоним прапором ЦК КПРС. Ради Міністрів СРСР. ВЦРПС та ВЛКСМ, у 1982 р. - Ради Міні­стрів УРСР та Укрпрофради із занесенням на республіканську Дошку пошани.
За звитяжну працю високих урядових від­знак удостоєні 202 передовики сільського господарства. Так. орденом Леніна нагоро­джені: Лут Іван Андрійович (двічі), Бурхацька Олександра Петрівна, Михновський Олексій Семенович, Чіпенко Василь Якимович, Водяник Антоніна Василівна; орденом Жовтневої революції - Лут Петро Федорович, Квас Семен Савович. Одинадцять колгосп­ників нагороджені орденом Трудового Чер­воного прапора, вісімнадцять - орденом "Знак Пошани".
Тривалий час (п'ятнадцять років) працював головою колгоспу односелець Лут Іван Андрійович, якому в 1971 р. присвоєно зван­ня Героя Соціалістичної Праці, його іменем названо одну з вулиць села.
У 1990 р. колгосп імені XVIII з'їзду ВКП(б) перейменовано в КСП "Дружба", яке у 2000 р. реорганізовано в ПСП "Дружба" - ліквідова­но в 2002 р., і всі земельні та майнові паї членів ПСП "Дружба", згідно з їх заявами, передано в СТОВ "Дніпро", директором якого є А.П. Душейко.
Як і в інших селах України, в Ленінському живуть з надією на краше майбутнє працьо­виті люди.